Сергій Любих. Суспільне Луцьк
— Можливо на війні народились слова, які особливо торкнулися вашої душі?
Скажу вам відверто: хоча я і військовий, але військова тематика для мене важка. Мені більше подобається писати про якісь вічні цінності. Війна закінчується, а музика — вічна. Відома фраза і вона насправді правильна. Я б не хотів співати зараз на військову тематику.
Ось перший вірш, який я написав одразу, коли мене відпустили додому. У мене тоді, на початку повномасштабної, батько хворів. Квітень. Почали зацвітати дерева, сонце. Зранку п'ю каву. І народився вірш невеличкий:
"Я сиджу під квітучими вишнями.
Слух милує, як бджоли гудуть.
Поцілований сонцем і тишею.
В цьому сенс і життя. В цьому суть.
Синє небо, зелена трава, городина,
кава ранішня, спокій, родина.
Сльози, сміх, безтурботно щаслива дитина.
Гори, ріки, поля. Україна.
Зрозумів це так гостро, до болю у венах.
Лиш коли по всій Україні завили сирени".
— А про кохання?
Почуття закоханості, мабуть, найпрекрасніше, що є. Я вже втратив навіть надію на те, що колись знову зможу відчувати такі емоційні вибухи. Ти не контролюєш цей процес. І от ця пісня була написана практично без жодної зупинки. Просто прийшов додому, взяв перших чотири рядки записав:
"Я би хотів, я би писав, я відлюбив,
я відстраждав, але ти ангел,
ти щось таке, як для монаха неймовірно святе.
Ти перенесла мене у той світ, де все воскресло,
де лиш політ, і я полечу…"
Концерт гурту «BoTakTra» у Луцьку. Суспільне Луцьк
— Чи мала ця історія продовження?
— Ні, тому що ця людина заміжня, у неї нормальна сім'я, у неї все добре. І мене просто тішить сам факт і цей стан. Я дуже дякую своїй музі, за те, що вона дала таке натхнення. Бо найбільше цікавих творів в мене з'явилися після цього почуття, винуватицею якого вона стала.
— Коли ви вперше взяли до рук гітару?
— Не знаю, років у 14 чи 13. Це була звичайна, розбита, дворова гітара. Я її епоксидним клеєм склеїв. Вона завжди страшенно розстроювалася, і потім я її розбив. А цю гітару собі подарував на 50-річчя. Зробив правильний собі подарунок. Дуже хотів хорошу гітару.
Соліст гурту. Суспільне Луцьк
— Чому назвали гурт "BoTakTra" і що ця назва для вас означає?
По-перше, звучить прикольно. Пишеться гарно англійськими літерами. Коли питали: "Навіщо воно тобі треба?", я відповідав: "Бо так треба". Бо інакше ми не можемо. Хоча я звільнений з війська за інвалідністю, але залишатися осторонь життя мого народу, моєї України ніколи не буду. І буду всіма силами намагатися своєю творчістю, якимись фінансами — допомагати війську, допомагати Україні — відбудовуватися.
— Як вам допомагала музика на фронті?
Ви знаєте, не писалося на фронті. Коли була небезпека, трупний запах, коли ти постійно в емоційному напруженні, творчість не проявлялася. Для мене це було дивно, але мені не писалося. А от коли з’являвся якийсь спокій — тоді народжувалося щось. Почало більше писатися у тилу.
Записник із віршами, текстами пісень. Суспільне Луцьк
— Чи відчуваєте, що музика це — зброя?
Звісно, бо цією зброєю дуже ефективно користуються наші вороги. Росіяни захоплюють розум музикою. Для мене страшенно дивно, коли на Галичині у телефоні десятирічної доньки моєї сусідки грає якась російська пісня. Я кажу їй: "Сонечко, моїх побратимів тримали в полоні і їм спеціально вмикали російську музику, забороняючи розмовляти українською. Їх катували таким чином. А ти її добровільно слухаєш". А мама каже: "Ой, оті "тік токи", вони понабирають…". Я їй відповідаю: "А ваша функція яка? Народити й все?".
Не той українець, у кого батьки українці, а той, у кого діти — українці. Той, хто співає своїм дітям українські колискові, розповідає українські казки, історію України. Так народжуються справжні українці, які складають майбутнє нашої країни.
— Ви ще збираєте кошти для 501-го окремого батальйону морської піхоти. Скільки вдалося зібрати?
На концерті ми зібрали понад 25 тисяч гривень. Це дуже хороший результат, бо ми практично невідомі. Це був дебют нашого гурту і це непогана сума…
170 тисяч гривень нам потрібно. Думаю, що ми впораємося з цією сумою. Просто шкода хлопців, які ризикують своїм життям. Вони воюють та зі своїх зарплат відкладають, щоби купити собі пікап. Думаю, це неправильно. І коли ми зберемо цю суму, я видихну і скажу: що ми зробили хорошу справу.
Благодійний концерт. Суспільне Луцьк
— Які плани має гурт “BoTakTra”?
Хлопці дуже хочуть продовжити. У мене є ще напрацьовані деякі моменти, вже є початки пісень. Є хороші пісні й на військову тематику, треба їх закінчити. Буде у нашого учасника Сергія Редькіна наступна відпустка, будемо проводити репетиції. А поки що граємо офлайн.
Сергій сказав, що бере з собою інструмент, намагатиметься в армії репетирувати. Думаю, збори, мабуть, ніколи не закінчаться, поки буде війна.
— Про що мріє гурт сьогодні?
Та всі мріють про одне і те саме, щоб війна закінчилася. Мріємо зробити студію звукозапису, де могли б записуватися військові. Тому що стикаємося постійно з проблемою: бракує часу, спеціалістів, музикантів. А ті, хто може зробити якісне аранжування і запис — це кошти. Одну пісню ще можуть записати безкоштовно, а от цілий альбом 10-15 композицій — уже ні. Тому ми хочемо допомогти таким хлопцям.
Також для Сергія Редькіна важливі талановиті діти, бо він сам з юних років почав займатися музикою. І на той час в нас в палаці культури були всі умови. А зараз, на жаль, культура занепадає. Боляче на це дивитися, коли талановитим дітям немає де записався. От випускники музичної школи пишуть свої твори, але відкладають їх у далекі скриньки, не маючи можливості записати. А ми хочемо надати таку платформу: будь ласка, хочете записати — приходьте, ми вас запишемо.
Гурт «BoTakTreba». Сергій Любих
— Сергію, як би ви сформували вашу місію кількома словами?
— Я не скажу, що це місія — я більше пацифіст у душі, ніж військовий. Я свою місію краще зачитаю: "Що ми існуємо — нам нереально пощастило. Живи, радій, гармонію шукай. Як прийде час у вічність відлетіти — ти міг примовити: "Життя, оце був кайф!".
