Міська історія Луцька в часі ХVІ – першої половини ХVІІ століття насичена важливими подіями та знаковими персоналіями, які творили історичний портрет міста. За нормами маґдебурзького права, дарованого Лучеську наприкінці ХV століття, обговорення нагальних потреб та вирішення невідкладних справ, повинні були відбуватися в ратуші у присутності урядників маґістрату та представників міської громади.
Читати ще: Люди Луцька маґдебурзького: про аптекаря й міського урядника Яна Гепнера
Луцький маґістрат («Magistratus Ciuilis Luceoriens» – лат., «вряд мɛстскии» – староукр., «Magistrat Łucki» – старопольськ.) – орган міського самоуправління, право на створення якого луцькі міщани отримали 31 липня 1497 року за привілеєм великого князя литовського Олександра Казимировича з династії Яґеллонів, був якісно новим управлінським інститутом в Луцьку. Поряд із старостинським замковим (пізніше – ґродським) урядом поступово, маґістрат упродовж цілого ХVІ століття, утверджувався в місті, укріплюючи при тому свої адміністративні та економічні позиції.
Міські урядники на зображенні ХVI століттяСкандальна подія, що зумовила скаргу проти Яна Гепнера – луцького райці й аптекаря, сталася наприкінці серпня 1639 року. Тієї пори усе місто ретельно готувалось до початку осіннього, Святосеменівського, ярмарку. Доводили до ладу свій крам та ятки. Задля збагачення ратушної скарбниці свою торговельну буду посеред Ринку по сусідству з будинком бурмистра Шимона Злоторовича звів і маґістрат. Однак отримати жаданий прибуток від оренди ятки міським урядникам так і не вдалось. За наказом лентвійта-райці Яна Гепнера його слуги розібрали буду і зробили це в обурливий спосіб.
Зовнішній вигляд земського судді, ХVI cтоліття. Художня реконструкція С. ШаменковаДо початку ярмарку залишалось менше двох днів, тому лучани не полишали приготувань ні в день, ні в ночі. Саме ця обставина врешті й стала вирішальною на судовому слуханні справи в ратуші 31 серпня 1639 року, бо очевидців неприємної й ганебної оказії виявилось чимало. Перший з них – Андрій Трубач, склавши присягу на правдиве свідчення, розповів, що пізно вночі почув якийсь галас на Ринку. Вийшовши з власної комори, він побачив перед собою двох озброєних аптекарчиків – слуг і учнів луцького аптекаря-райці Яна Гепнера.
Торговельні ятки на Ринку, початок ХХ століттяМолодики вправно («кілька раз – шість чи сім»), просто на очах у чоловіка носили дерево з буди через Вірменську вулицю до Стиру. Шокований і здивований відвертим нахабством чоловік запитував аптекарчиків навіщо ті шкоди чинять, але відповіді не дочекався, побачивши «самого пана Гепнера в білій кучмі з голим кордом, який за ними йшов».
Аркуш з міських актових книг ХVII століттяДругий свідок – ґандляр сіном Миколай підтвердив слова Трубача, додавши лиш, що одягнені злодії були в лазурові доломани. Луцький шевчик Іван Олексійович засвідчив, що Гепнерових слуг не злякали навіть шестеро шевчиків, які тієї ночі опинились біля дому оповідача на Вірменській вулиці. Більше того, учень шевського цеху мало не постраждав через ретельність виконання лентвійтівського доручення його слугами: «шість шевчиків вночі стояли на Вірменські вулиці в тилі мого дому на городі, а двоє з них [аптекарчиків], дерево будне принісши й розхитавши, при нас в Стир скинули. Інша колода Стиром плила від ґрунту отців єзуїтів, а один з них, які те дерево носили, кілок з плоту вирвавши, мало мене не вдарив. По тому двоє підданих Гепнерових знову дерево до води носили».
Острів Луцьк раннього Нового часу. Авторська реконструкція Олександра Дишка.Цінним для розуміння трагізму, і, водночас, курйозу ситуації були свідчення Гната, Якимового сина, Шевчика. За його словами аптекарчики не просто не зважали на людей, що на власні очі бачили як ті руйнують ратушну буду, а ще й привітались з ними: «двоє з них, повз нас дерево носячи до води, доброго вечора нам побажали».
Швець-чоботар, перша половина ХVI століттяУрешті зупинити свавілля урядника спробував сторож єврейської крамниці Дмитро. Та хлопці-слуги, упившись Гепнеровим вином, мало зважали на зауваження чоловіка, а поважний пан лентвійт, красномовно порадив бідоласі не втручатись не у свою справу зі словами: «чоловіче, як довідаєшся про те, що тобі не належить, то згинеш марно».
Оксана ШТАНЬКО
Інтерʼєр камʼяниці волинських міщан на іконі «Різдво Богородиці» ХVII століття. З колекції Музею волинської ікониНа заголовному фото: Ратуша і площа Ринок у Луцьку ХVI – XVIII століть. Художня реконструкція Олександра ДишкаЗнайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Повідомити
