Санінструкторка «Буря» з 100 ОМБр, 13 березня 2026 року. 100 окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ
Волинянка Наталя з позивним "Буря" наприкінці 2023 року приєдналася до лав Збройних сил України. Нині вона служить санітарним інструктором медичного пункту у складі 100 окремої механізованої бригади.
Про бійчиню розповіли в бригаді.
До війни Наталія працювала медсестрою — і в районній лікарні, і в поліклініці, і у відділенні. Каже, що медицині присвятила все своє життя. Однак із початком повномасштабного вторгнення зрозуміла, що не може залишатися осторонь.
"Робота військового медика суттєво відрізняється від цивільної медицини. Якщо у лікарні медсестра переважно виконує вказівки лікаря, то під час бойових дій рішення часто доводиться ухвалювати самостійно — і дуже швидко", — каже Наталія.
Зі слів санінструкторки "Бурі", робота на медичному пункті різноманітна: чергування на точках евакуації, участь у медеваку, надання допомоги військовим із пораненнями чи захворюваннями. Крім того, медики навчають бійців основам тактичної медицини.
"Ми викладаємо тактичну медицину, навчаємо військових, щоб вони могли надати допомогу самі собі або побратимам. Бо ситуації бувають різні. Людина насамперед повинна розраховувати на себе і знати, як зупинити кровотечу", — пояснює Наталія.
Під час евакуацій її часто вражає мужність поранених бійців.
"Часто дивує, що хлопці настільки раді, що дочекалися евакуації, що навіть не відчувають болю. А вже коли потрапляють на стабілізаційний пункт, часто втрачають свідомість — тоді розслабляються, бо розуміють, що вони вже в безпеці", — каже військова.
Наталія — мама двох дітей. Каже, що могла б не йти на службу, але вирішила, що повинна це зробити і заради майбутнього своєї родини. З дітьми жінка спілкується щодня телефоном або по відеозв’язку. Каже, що вони добре розуміють, що таке війна, бо у школі проводять хвилини мовчання, під час повітряних тривог діти спускаються в укриття, а також беруть участь у благодійних ярмарках на підтримку ЗСУ.
"Мені прикро усвідомлювати, що деякі чоловіки не хочуть захищати країну. Якби люди одразу мобілізували всі сили, нашу перемогу можна було б наблизити значно швидше", — переконана жінка.
Після двох років служби на Донеччині Наталія мріє лише про одне — повернутися додому до дітей і жити звичайним мирним життям.
