Комендантка центру Валентина Дячишин. Суспільне Луцьк
Тетяна Андреєва разом з усією родиною виїхала з Донецької області на Волинь у лютому 2026 року через обстріли. Діти та внуки оселились в гуртожитку іншого міста, їм з мамою запропонували кімнату в Любомлі.
"Неможливо там було жити: світла нема, газу нема, зараз, мабуть, і води нема У грудні 2024-го був приліт поруч з моєю хатою. Повністю знесло дах, вікна, двері. Через єВідновлення я це все зробила і покинула", — говорить жінка.
Тетяна Андреєва. Суспільне Луцьк
Взяли з собою найнеобхідніші речі – одяг, білизну, а ще крючки для в’язання, спиці та швейну машинку, каже мама Антоніна Андреєва. З її слів, в’язання іграшок допомагає заспокоїтись та адаптуватись в нових умовах. Нитки беруть зі старих речей, які розпускає 80-річна мама.
"Я не бажала їхати, дочка настояла, вона права. Бо в нашому під’їзді вже нікого нема, навіть собак забрали і кішок. Це чужбина для нас, як на Донбас не кажуть – а то наша родіна. Одне тільки, щоб тут не померти, щоб дома", — каже Антоніна Андреєва.
Антоніна Андреєва. Суспільне Луцьк
Окрім іграшок, жінки в’яжуть пледи та одяг, волонтерять.
"У нас було багато військових сусідів хлопців, я їм в’язала шкарпетки, рукавички, і позивний вив’язувала тут збоку. Я, мабуть, мішок зв’язала тоді", — каже Антоніна Андреєва.
Це – одна зі спільних кухонь гуртожитку, де господарює сім’я Гребенюків. Марина Гребенюк розповідає, що приїхала на Волинь у червні 2024 року з Торецька. Разом з братом, в якого І група інвалідності. На той час у місті вже не було води, газу, аптеки та лікарні не працювали.
Сім’я Гребенюків. Суспільне Луцьк
Виїхати Марині та Сергію допомогли волонтери, перевезли сім’ю, особисті речі та крісло колісне. Тут, в гуртожитку, їм виділили кімнату та облаштували пандус.
Усього на Волині – 21 місце тимчасового проживання для внутрішньо переміщених українців, розповіла керівниця обласного департаменту соціального захисту населення Оксана Гобод, проживає орієнтовно 900 людей.
Матеріал підготувала кореспондентка Анна Глущук.
