Нацгвардійці Микола та Руслан під час служби. Західне територіальне управління Національної гвардії України
Військові Волинського підрозділу Національної гвардії (НГУ) Микола "Камаз" і Руслан "Страж" майже сто днів пліч-о-пліч тримали оборону на Покровському напрямку. Вони тримали позиції, відбивали атаки РФ і витягували один одного з-під вогню.
Історію бійців 23 березня розповіли в Західному територіальному управлінні НГУ.
волинські нацгвардійці, яких війна звела на Покровському напрямку. Тут, серед постійної небезпеки, вони стали не просто бойовими товаришами, а справжніми побратимами.
Микола до мобілізації працював водієм у сільськогосподарському підприємстві на Волині. Руслан родом із Тернопільщини, з перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до Сил оборони України. На війні, серед постійної небезпеки, вони стали не просто бойовими товаришами, а справжніми побратимами, зазначають у Нацгвардії.
Разом піхотинці тримали позиції близько ста днів. Кажуть, що досвід, взаємна довіра та чітка взаємодія стали основою успішного виконання бойових завдань.
"Заходили ми на позиції вночі, ще й був туман – можна сказати, що погода нам сприяла. Я вже мав бойовий досвід в якості гранатометника, тому це допомогло нам обом дістатися локації" — пригадав "Страж".
Нацгвардієць Руслан тримає зброю. Західне територіальне управління Національної гвардії України
Першочерговим завданням стало облаштування позицій. Побут і укриття — це не лише фронтовий комфорт, а питання виживання. Працювали по черзі: один контролює напрямок, інший укріплює бліндаж.
"Спочатку було непросто, іноді брав страх. Але підтримка побратима, навіть гостре слівце допомагали зібратися. Постійно тримали напрямок, у будь-яку погоду і в будь-який час", — розповів "Камаз".
Захисники розуміли: тиша тимчасова, а російські безпілотники постійно кружляли над головами. На одному зі світанків російські солдати пішли на штурм.
"Почув рух, кажу до Миколи, що йдуть. Підготували зброю і прийняли бій. Це вже був день, вони йшли не ховаючись, розмовляли між собою. Це була легка ціль", — сказав "Страж".
З кожним днем умови ставали складнішими: холод, сирість, але побратими підготувалися до таких обставин. Якісна робота логістичного забезпечення з неба, зі слів воїнів, давала стимул триматися далі.
"Палили окопну свічку, Страж зробив підставку – гріли воду, консерви. Бувало, збирали дощову воду чи топили сніг. По-різному було. Але думка про рідних додавала сил", — поділився гвардієць Микола.
Попри всі труднощі, між бійцями сформувалося справжнє братерство. Розмови про дім, родину, мирне життя — те, що тримало морально. Та водночас, постійна готовність до бою і взаємне прикриття. Під час одного зі штурмів "Страж" отримав поранення, на допомогу прийшов побратим і наклав турнікет.
"Бачу, що Страж хотів кинути гранату, але рука була вся в крові. Я відпрацював по ворогу і одразу надав допомогу", — зазначив "Камаз".
Після поранення побратими ще кілька діб утримували позиції до прибуття зміни. Тривалий термін на передовій став для них випробуванням, яке загартувало характер і зміцнило братерство. Зараз вони з усмішкою згадують ті моменти, хоча за ними — важка праця, ризик і боротьба за життя.
Вдома на бійців Волинського підрозділу чекають рідні. Микола й Руслан кажуть: саме заради них і заради майбутнього України продовжують виконувати свій обов’язок — тримати позиції і не дають ворогу шансу просунутися вперед.
