листопада

21

Вівторок

Шановні читачі!

Передплачуйте газету у форматі PDF
Якщо з тих чи інших причин ви не можете передплатити наше друковане видання, повідомляємо вам приємну новину: ви можете насолоджуватися переглядом «Нового життя» у форматі PDF. Адже інформація, розміщена на нашому сайті, відрізняється від тієї, яка є в друкованому вигляді газети.
Отож, для того, щоб здійснити передплату, вам достатньо здійснити перерахунок коштів за нашими реквізитами, у графі "Призначення платежу" вказати "За електронну передплату газети". А також після цього повідомити на нашу електронку, на яку адресу висилати газету. Таким чином уже у п'ятницю ви отримуватимете свіжий суботній номер "Нового життя" та будете на вістрі всіх новин Любешівщини!
Вартість передплати:
на місяць – 9 грн.,
на 6 місяців – 50 грн.,
на рік – 100 грн.

Останні коментарі

Євгенія Василівна Ковальчук зі Щитиня – звичайна проста жінка. Але все ж саме їй Бог послав велику радість і водночас непросту місію – бути матір’ю Героя України – Андрія Ковальчука, першого заступника командувача високомобільних десантних військ Збройних сил України (до березня 2016-го - командира 80-ї аеромобільної бригади). Кажуть, у дитини пальчик заболить, а в матері – серце. Тож можна лишень уявити, скільки болю пережило серце Євгенії Василівни. Адже вона щохвилини, щомиті просить Господа, аби оберігав її сина на війні. Бо ж надто рідко буває Андрій Трохимович удома. А все там – на Сході, де ворог зазіхає на цілісність нашої Батьківщини. При одній лишень згадці про сина-Героя її очі яснішають, на вустах з’являється щира материнська посмішка. Вона з невимовною любов’ю у голосі говорить про свою кровинку.
- Євгеніє Василівно, як це - бути мамою Героя? 
- Уваги багато стало (посміхається. – авт.). А водночас хіба ж воно щось змінює? Мої діти для мене - завжди найкращі, незалежно від нагород. Трьох синів та доньку нам із чоловіком, Трохимом Андрійовичем, послав Всевишній, і всі вони у мене хороші.
- Але, мабуть, не думали колись, що так складеться доля…
- Звісно. Як і навіть гадки не мала, що в Україні буде війна, що син захищатиме свою Батьківщину. Так, свого часу він брав участь у миротворчих місіях у чужих країнах. А це тут, на рідній землі… Не передати моїх переживань… Ось і зараз він на фронті. Боюся страшенно. 
- А яким був у дитинстві Герой України Андрій Ковальчук? 
- Таким, як і всі діти. Чесно зізнаюся, за нього, як і за інших своїх кровинок, ніколи не червоніла. Звісно, бувало, пустували. Але щоб щось серйозне – то ні… Андрій взагалі таким маленьким був, спокійним. Та, незважаючи на це, після закінчення місцевої школи сам поїхав вступати до Ковельського машинобудівного технікуму. Ніколи і звідти не чула якихось зауважень до нього. Закінчив заклад із відзнакою. А там, мабуть, сама доля вирішила, що бути йому військовим. Став студентом Київського інституту сухопутних військ. Потім перевівся у Харківське вище танкове командне училище. І знову був «червоний» диплом… Розпочав службу у нині вже славнозвісній 51-ій окремій механізованій бригаді, що у Володимирі-Волинському. Одружився. Має двох дітей. 
- Отак зі спокійного сільського хлопчика став відповідальний, відважний захисник України…
- Так. На Сході він – із самого початку. А мені ж не признавалвся. Спочатку був у Харкові,  потім уже відправили в Луганськ. Все казав мені: «Захищаю аеропорт». А хіба ж я могла знати, що  насправді там відбувається? Вже потім, із телевізійних новин, зрозуміла, яке то там пекло. Ох, і попоплакала… Син і нині мені не розповідає нічого – аби менше хвилювалася. То я у невістки питаю. Вона сама матір, розуміє мене. Тож хоч якісь новини повідає. Тим більше, що як військова також три місяці пробула на Сході. Поговорю з нею, розпитаю та все Бога молю, аби оберігав Андрія… 
- І Він чує Ваші молитви. Адже Андрій Трохимович, наскільки мені відомо, не один раз був у надзвичайній небезпеці…
- Під Божою опікою оминає біду. А ще, знаєте, як він каже, для нього є щасливе число – 13. У номерах автомобілів (і особистого, й службового) ця цифра присутня, і в телефоні є. Він мав летіти тим літаком, на якому розбилися десантники. Але останньої миті так склалися обставини, що він не опинився на борту. А це ж також було тринадцятого. Одного разу на Сході прямісінько перед його машиною інша підірвалася на мосту. У ній же міг бути він… І це теж - тринадцятого.  Все-таки, мабуть, щось у цьому є. 
- Торік на День Незалежності України під час святкового параду Президент Вашому синові присвоїв найвищу нагороду – звання Героя України. Чи знали Ви про цю подію завчасно? 
- Та де там? Правда, казав він мені, що буде брати участь у  параді. Та й невістка напередодні зателефонувала: «Дивіться телевізор, там Андрія покажуть». То я й залишилася вдома, а всі поїхали картоплю копати. Почалася трансляція. Я вже особливо уважно спостерігала і таки помітила сина. Аж тут називають серед нагороджених «Ковальчук». І виходить до Порошенка мій Андрій. Я від несподіванки не знала, що й робити. Стала на коліна і плачу, Богу дякую. Додивилася до завершення. Йду до своїх на поле селом, а сльози не перестають литися. Люди дивуються, перепиняють, запитують, що сталося. А я лиш у відповідь: «То від щастя». Прийшла на поле й кажу рідним: «Маємо свого Героя». 
- Однак війна триває. І, як справжній Герой, Андрій Трохимович за покликом обов’язку та серця знову там…
- Цього разу казали, ніби на три місяці, а потім виявилося, що на півроку. Але начебто вже скоро має повернутися. Обіцяв, що до нас навідається. Нині надто рідко випадає така нагода: раз-два в рік. Побачу його - і на серці стає так добре, спокійно. Найбільше материнське щастя – знати, що твої діти живі-здорові. 
- Нехай же Господь і Ваші молитви завжди оберігають нашого Героя у боротьбі з агресором! Велика вдячність Вам за сина! 
Розмовляла Наталія Муха.
 
Довідка:
Андрій Трохимович Ковальчук (1974 р. н., с. Щитинь Любешівського району Волинської області) - генерал Збройних сил України, Герой України, начальник штабу - перший заступник командувача високомобільних десантних військ Збройних сил України. Із 2014 по березень 2016 року - командир 80-ї бригади.
Бойовий шлях: У червні-липні 2014 року 1-а аеромобільно-десантна рота 1-ї батальйонної тактичної групи 80-ї бригади в боях звільняє Лиман, Миколаївку та Слов’янськ. Потім десантники під керівництвом Ковальчука  здійснюють марш у напрямі населеного пункту Щастя з метою допомоги 3-й батальйонній тактичній групі. Згодом підрозділи спільно деблоковували Луганський аеропорт, при цьому полковник був поранений, проте продовжив виконувати завдання. 
Нагороди: 19 липня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а 10 жовтня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького II ступеня. Із березня 2016 року наказом міністра оборони був призначений на посаду начальника штабу - першого заступника командувача Високомобільних десантних військ Збройних сил України. 24 серпня 2016 року присвоєно звання Героя України із врученням ордена «Золота зірка» -  «за особисту мужність, героїзм і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові». 
За матеріалами «Вікіпедії».

Comments are now closed for this entry

Єдина країна

Це цікаво

No result...

Календар новин

<< < травня 2017 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання