вересня

23

Субота

Тут може бути Ваша РЕКЛАМА
(На місяць зверху - 150 грн, внизу - 100 грн)

Тут може бути Ваша РЕКЛАМА
(На місяць зверху - 150 грн, внизу - 100 грн)

Шановні читачі!

Передплачуйте газету у форматі PDF

Якщо з тих чи інших причин ви не можете передплатити наше друковане видання, повідомляємо вам приємну новину: з наступного року ви можете насолоджуватися переглядом «Нового життя» у форматі PDF. Адже інформація, розміщена на нашому сайті, відрізняється від тієї, яка є в друкованому вигляді газети.

Отож, з приводу передплати на електронну версію «Нового життя» у PDF-файлі, звертайтеся:

вул. Незалежності, 54, смт Любешів, 3-01-13, 3-01-14, 3-00-76, або ж за електронною адресою novezhuttya@gmail.com
Вартість передплати:
на місяць – 9 грн.,
на 6 місяців – 50 грн.,
на рік – 100 грн.

Останні коментарі

Людське життя неможливо передбачити. Воно досить часто підносить нам свої сюрпризи, часом гіркі. Із настанням нелегкої ситуації на Сході України, для сотень, тисяч, сотень тисяч людей кардинально змінилася життєва дорога, адже у їхні будні увірвалася війна… І кожен мусив покинути своє звичне життя та навчитися виживати в умовах небезпеки, навчитися цінувати кожну хвилину, не втрачати надію на завтрашній день. Одним словом, навчитися бути людиною в таких далеко не людських умовах… Так сталося і в житті Вадима Гаця із Ветел. 

 

Здається, все йшло розміреним кроком: хороше безтурботне дитинство у селі Ветли. Ще із самого змалечку він був привчений до сільської праці, завжди допомагав батькам, оскільки в сім’ї він - старший син. Тож від нього, як зазвичай ведеться, вимагали найбільше. А для своїх менших двох сестричок Вадим був наставником та хорошим другом. 
Потім розпочалися шкільні будні, які видалися досить цікавими та насиченими, про що тепер свідчать фотографії із домашнього альбому. В молодших класах, коли всі діти мріяли стати лікарями, вчителями, космонавтами, продавцями, Вадим твердив, що буде… президентом країни. Неабияк полюбляв алгебру, яка йому досить легко давалася. Тож його зошит із домашніми завданнями однокласники чекали з нетерпінням…
Швидко промайнули одинадцять років навчання в школі. Юнак продовжив навчання у Чорнобильському медичному училищі (Яготин, Київська область) за спеціальністю «Фельдшер». Ось уже у Вадима в руках диплом, позаду – студентське життя, попереду – незвіданий шлях. Повернувшись додому, як і більшість юнаків у селі, де нема можливості працевлаштування, він відразу поїхав на сезонні заробітки.  
А у вересні 2013 року Вадим Гаць пішов служити за контрактом у Збройні сили України. Спочатку був у м. Луцьк, потім деякий час перебував у населеному пункті Самари. У 2014 році потрапив безпосередньо в зону проведення бойових дій, а саме у Маринівку. Їхня бойова прикордонна застава “Луцьк” провела там 49 днів, які були справжнім пеклом… «Все, що там відбувалося, неможливо описати словами, та і згадувати надто боляче. Стосовно забезпечення, то нам допомагали волонтери. Вони забезпечили всім необхідним обмундируванням, включаючи бронежилети. Також, коли мали змогу доїхати до нашого місця перебування, то привозили харчі та речі першої необхідності, за що їм щира вдячність. Пригадую, як ішов п’ятий день перебування в Маринівці. Якраз того дня розбомбили наш склад, де ми зберігали всі запаси їжі. Лише були чути, як вистрілювали банки… Тож ми лишилися зовсім без харчів. Та тоді це хвилювало нас найменше. У нас усіх було єдине бажання – вижити. А ще неабияк страшно та одночасно боляче було від того, що всюди чигали зрада та обман…» - розповідає боєць. 
Також Вадиму на війні неабияк знадобилися медичні уміння. «Пам’ятаю, як руки трусилися від страху, коли перев’язував побратима, в якого була рана від осколків, як зупиняв кровотечу…» - з хвилюванням у голосі згадує захисник.
Перебуваючи там, на Сході, з рідними спілкувався досить рідко, оскільки не мав можливості, а  якщо і дзвонив, то до подробиць не вдавався, лише коротко інформував: «У нас усе добре. Не переживайте». Звичайно, такі слова зовсім не втішали батьківські серця, адже вони відчували, що син у небезпеці. Щодня молилися, надіялися та чекали… 
І дочекалися. Нарешті закінчилися ті страшні дні – Вадим повернувся додому. Ось тільки став зовсім іншим. Адже війна кардинально його змінила. І, як сам зізнається, не в кращий бік. Додому він повернувся вже не отим веселим юнаком, яким його знали всі, а серйозним змужнілим чоловіком. 
- Війна калічить не лише фізично, а й духовно. І я більш як впевнений, що всі хлопці, котрі зустрілися віч-на-віч з війною, потребують насамперед психологічної допомоги, реабілітації, адже війна забирає яскраві фарби нашого життя… Пам’ятаю, як нас по-святковому зустрічали в Луцьку. Були квіти, повітряні кульки, щасливі вигуки малечі та сльози найрідніших людей. Ті емоції неможливо передати, це потрібно відчувати. Та, на жаль, не всі зустрілися з рідними… Ми вернулися  із двома «200-ми» та 12 «300-ми» бійцями, - схвильовано розповідає захисник.
Але й на цьому доля не поставила крапку у випробуваннях Вадима. Невдовзі він вдруге потрапив у зону проведення АТО. На цей раз пішов добровольцем. Чому обрав такий шлях? Просто, як розповідає, коли мобілізували його триюрідного брата Олександра Дишка, вирішив піти разом із ним. Адже “коли поряд рідна людина, то легшим стає навіть перебування на війні”. Цього разу ситуація із забезпеченням стала значно кращою, і вже зовсім не виникало проблем із зв’язком із рідними. Їхня бригада «Луцьк 2» знаходилася в населеному пункті Мар’янка. Вадим був інструктором. Досить швидко пройшли три з половиною місяці служби у зоні АТО, після чого хлопець повернувся додому. 
…Вадим Гаць двічі пройшов пекло війни. Тепер він має посвідчення учасника АТО, Подяку за охорону державного кордону, медаль ветерана війни, а ще неоціненний досвід, нових друзів та безліч спогадів, які не в силі змити навіть невблаганний плин часу. Дякувати Богу, зі Сходу він повернувся живим та здоровим. От тільки правдиво кажуть: не знаєш, де на тебе чекає біда. Так сталося й у житті Вадима. У вересні 2015 року юнак на новому мотоциклі, який подарував йому тато, коли той повернувся додому, потрапив у ДТП, де отримав важкі травми: переломи тазобедрових кісток та суглобів, гомілки. І надії на те, що хлопець стане на ноги, фактично не було. 
Шпиталь прикордонників у Києві, реанімація, Київська обласна лікарня, складна операція – це все довелося пережити Вадиму. Три місяці він був прикутим до ліжка. «Спочатку я взагалі втратив надію, розчарувався. Та підтримка батьків, рідних, друзів, волонтерів мені надавала сили й бажання боротися. Пам’ятаю, як перший раз сів, як вперше на інвалідному візку виїхав на вулицю. Це було неймовірне відчуття. В такі моменти починаєш цінувати те, що зазвичай не помічаєш: ковток свіжого повітря, блакитне небо… І це все завдяки реабілітологу, котрий родом із України, проте працює в Америці. І так співпало, що він якраз перебував у Києві, ділився досвідом, проводив навчання для наших спеціалістів. Саме він вселив у мене віру, що я зможу далі жити… І я помаленьку йшов на одужання. Зрозумів, що Бог щось забирає, та на заміну обов’язково щось дає», - ділиться чоловік.
Надалі на Вадима чекали різні курси реабілітації: у Волинському обласному госпіталі для інвалідів війни, в санаторіях у м. Одеса та в «Проліску», про що він згадує з приємністю: «Там насамперед відпочиваєш психологічно. В санаторії «Пролісок» працюють дуже хороші психологи, які проводили з нами різного роду заняття, ми спілкувалися, розвивалися, навчалися. Наприклад, на одному занятті ми малювали картини. Я створив свій “шедевр” дуже яскравими та насиченими фарбами, саме такими, яких не вистачає мені в житті». А ще відколи Вадим потрапив на лікарняне ліжко, у нього з’явилася нова мрія – допомагати людям, стати реабілітологом (здобути цю спеціальність в університеті). Тож саме в цьому напрямку хлопець і працює. Перший крок до втілення мрії – нова робота, масажист в обласному шпиталі ветеранів війни. А ще, як виявилося, поєднати життя з медициною вирішили й рідні сестри Вадима. Так, одна працює в аптеці в рідному селі Ветли, а молодша навчається у вузі за спеціальністю «Стоматолог».
…Йому лише 23. А скільки вже довелося пережити… Але ці випробування надзвичайно загартували молодого чоловіка. І хтозна, можливо, незабаром і він сам ставитиме інших на ноги, вселятиме у них віру та надію на краще, як це свого часу допомогло йому самому жити далі.
На фото із сімейного архіву. Вадим Гаць (зліва) із бойовим побратимом. 
Мирослава Струк.

Comments are now closed for this entry

Єдина країна

Це цікаво

Календар новин

<< < лютого 2017 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28          
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання