червня

22

П'ятниця

Шановні читачі!

Передплачуйте газету у форматі PDF
Якщо з тих чи інших причин ви не можете передплатити наше друковане видання, повідомляємо вам приємну новину: ви можете насолоджуватися переглядом «Нового життя» у форматі PDF. Адже інформація, розміщена на нашому сайті, відрізняється від тієї, яка є в друкованому вигляді газети.
Отож, для того, щоб здійснити передплату, вам достатньо здійснити перерахунок коштів за нашими реквізитами, у графі "Призначення платежу" вказати "За електронну передплату газети". А також після цього повідомити на нашу електронку, на яку адресу висилати газету. Таким чином уже у п'ятницю ви отримуватимете свіжий суботній номер "Нового життя" та будете на вістрі всіх новин Любешівщини!
Вартість передплати:
на місяць – 9 грн.,
на 6 місяців – 50 грн.,
на рік – 100 грн.

Останні коментарі

Із духмяними пахощами весни, з травневими теплими дощами, із буйством розкішної зелені щороку «приходять» до нас особливі пам’ятні дні. Раніше це були перше,   (День праці) і дев’яте травня (День Перемоги). Тепер же, у зв’язку із переосмисленням подій Другої світової війни, маємо ще й відносно нове свято восьмого травня – День пам’яті та примирення.

 

От скільки пам’ятаю, ці травневі дні завжди були особливими. Люди збиралися на паради, різні тематичні заходи та концерти. Незмінним лишилося те, що і 9, і 8 травня - дні змішаних почуттів: щастя й радості від перемоги, від настання довгоочікуваного миру, та водночас це – день вшанування пам’яті тих, хто не повернувся додому, хто за благодатне слово «мир», за тихе блакитне небо і блаженний спів пташок віддав найголовніше, найцінніше – своє життя…

До матерів, які завчасу посивіли, не повернулися сини, до дружин - їхні кохані чоловіки, до сестер - улюблені брати, до дітей - батьки… Це – наша історія, яку неможливо просто так забути, викреслити чи замінити. Розумію, наскільки важливими такі травневі дні є для ветеранів, яких, на жаль, щороку залишається все менше – вони відходять за межу… Лишаються одиниці тих, хто на травневому заході тремтячими руками витирає зрошене сльозами поморщене обличчя, тихенькими словами й молитвами згадує тих, чиї імена викарбувані на пам’ятних знаках…

Час вносить свої корективи, і життя кожного із нас, нашої території, країни потребує змін та оновлення. Неабияким поштовхом до цього став запис нової історії України, котра розпочалася на Майдані в центрі столиці України. Відтоді однією зі змін у державі стало впровадження декомунізації: знесення радянських пам’ятників, перейменування вулиць, зміна свят чи їхніх складових (до прикладу, заміна «георгіївської» стрічки на червону маківку, яка є символом крові пролитих наших захисників різних часів) тощо. От тільки це - лише зовнішні переміни. Хоча, як на мене, насамперед мають відбутися внутрішні. У свідомості, у мисленні українців, в тому числі й наших краян. Саме з цього і треба починати будь-які зміни, нововведення… Однак, на жаль, зробити це не так і просто. Особливо для тих, хто по-інакшому не вміє, хто звик так, як було колись. Усі ми знаємо, що будь-які переміни в собі – це внутрішня боротьба. Тільки ж викорінити в собі ту чи іншу звичку, «запустити» нову можна лише тоді, коли в людини є величезне бажання, стимул, мотивація.

Запитаєте, до чого я це веду? До того, що останні декілька років спостерігаю у нас одну і ту ж “картину” на тематичних заходах. До прикладу, восьмого чи дев’ятого травня. Здавалося б, ці дні, відколи йде війна на Сході України, стали інакшими. Такими, де історія минулого і сьогодення переплелися воєдино, де герої тієї війни поєдналися із сьогоднішніми. І всі вони – наші захисники, які заслуговують на те, щоб про них пам’ятали, те, щоб про них кожен помолився та щиро подякував за їхні подвиги, за їхню жертву. Щороку біля обеліска Скорботної матері збирається громадськість, аби віддати належне. Адже це - обов’язок кожного свідомого любешівця.

 І все, здається, добре. От тільки є одне «але». Це те, що під час таких заходів добре видно пережитки радянського минулого. Мова йде про примусову необхідність працівникам державних організацій бути присутніми на таких заходах (хочеш ти цього чи ні). По ідеї, це один із «совковських» методів, який добре «живе» і сьогодні. І він благополучно діє у період знищення радянського минулого. 

Звичайно, дуже приємно, коли на таких особливих заходах збирається величезна кількість людей. На перший погляд, здається, як же добре, що земляки не забувають історію та вважають за необхідне бути присутніми. Та це, так би мовити, - лише «красива обгортка». Бо ж у реальності, якби у нас перестав діяти ось цей «совковський» метод “скликання”, “картина” виглядала б зовсім інакше. Значно сумніше… Хтось скаже, що надто песимістично дивлюся на все це. Я не заперечую. Можливо так і є. У цьому буду тільки рада помилитися. От тільки й зовсім небезпідставно у мене виникли такі думки. Адже досить часто є присутньою на різного роду заходах. І вже помітила закономірність: якщо працівників різних установ зобов’язують прийти їхні керівники, то збирається багато людей, якщо ж немає ні керівників, ні їхніх працівників, у залі й геть негусто… Тож, можливо все-таки варто на восьме травня побачити реальну “картину”? І на пам’ятному заході побачити тих, хто прийде туди за покликом серця, за власним бажанням. Тих, хто «без запрошення» прийде вшанувати пам’ять убієнних та покласти квіти вдячності до пам’ятних знаків…

Окремо скажу про останні. Відколи відреставрували обеліск Скорботної матері, не пройшло і року. От тільки його зовнішній вигляд засвідчує зовсім інакше. Не знаю, чия у цьому вина: чи в халатності робітників, чи в якості будматеріалів, чи в поспіху виконання робіт. Маю на увазі, що надто швидко все робилося для того, аби відбулося відкриття на запланований день - День Незалежності. Через це навіть бруківку клали при нічному освітленні торік 23 серпня… Тепер же результати такої «швидкої» роботи добре видно на нових сучасних пам’ятних знаках: всюди сірі патьоки…. А ще періодично виникають проблеми з підсвіченням території обеліску: то світять ліхтарі, то ні. Напевно, щось тут явно пішло не так… Але ж це – місце пам’яті усіх полеглих за мир, за Україну, за кожного з нас. Місце, яке обов’язково має мати достойний вигляд та достойне вшанування. І не лише у пам’ятні дні.

Мирослава Струк.

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Єдина країна

Календар новин

<< < травня 2018 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
  1 2 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання